У Запоріжжі відкрили музей спорту (фоторепортаж)

Вчора у Запоріжжі відкрили Музей феноменальної сили. Він знаходиться на проспекті Маяковського, 7. 

Про це повідомляє журналіст “Запорізького проєкту розслідувань”, який побував на відкритті закладу. 

Музей розташували у будівлі міської бібліотеки, де відтепер книжкові стелажі ділять місце з Залом олімпійської слави Запоріжжя. У цій залі зібрали різні тематичні атрибути та нагороди видатних запорізьких спортсменів. 

У підвалі ж бібліотеки облаштували Музей феноменальної сили.

Тут створили 6 невеличких залів, де представлені види спорту, в яких запорізькі спортсмени досягли найбільшого успіху (легка атлетика, гімнастика, футбол, гандбол, волейбол і баскетбол, важка атлетика, греко-римська боротьба, бокс, стрибки у воду, плавання і гребля).

У залах можна побачити портрети спортсменів з короткою історичною довідкою.

Поглянути на інвентар спорстменів, наприклад, байдарку.

Пограти в настільний футбол.

Виміряти силу на боксерському автоматі.

У тематичних залах також розмістили невеличкі екрани, де транслюються пам’ятні спортивні події.

На відкритті музею був присутній голова Запорізького обласного відділення Національного олімпійського комітету України Володимир Лобанов. Саме він виступив ініціатором ідеї створення музею і неодноразово звертався до міської влади, щоб втілити свою ідею у життя. 

Він хотів, щоб музей створили в окремому приміщенні, проте під час розробки проєкту міська влада вирішила облаштувати музей на базі бібліотеки. За словами посадовців, суміщення музеєю з бібліотекою – це сучасна світова практика. Новий музей Володимиру Лобанову сподобався. 

На роботи зі створення музею пішло менше року. З бюджету міста витратили 1 мільйон гривень

З графіком роботи музею можна ознайомитися за цим посиланянням. Вхід та екскурсії – безкоштовні.

Нагадаємо, раніше “Запорізький проєкт розслідувань” повідомляв про наміри обласної влади створити музей на честь запорізького спортсмена Якова Пункіна, який став першим Олімпійським чемпіоном з України.

 

Фото та текст – Руслан Афончиков